Близько 650 тисяч чоловіків призовного віку втекли з України за час повномасштабної війни, а інші переховуються від мобілізації. Чисельність піхоти України скорочується з кожним днем, а дезертирство і втрати перевищують цифру у 200 000 мобілізованих минулого року. Про це пише видання The Telegraph.Видання зазначає, що за неофіційними оцінками з поля бою щодня тікають понад 400 солдатів – вони виснажені роками війни, розчаровані жорстким вертикальним командуванням і зневірені тими, хто ухиляється від служби.Що ж стосується цивільних, то частина ховаються від ТЦК, або дають хабарі призовникам і військовим психіатрам, щоб отримати звільнення від служби за станом здоров'я. У підсумку Україна дедалі більше схожа на дві країни: одна воює, інша — ні. Сприйняття прихильності Трампа до Москви поглибило зневіру у перемогу.«Падіння морального духу підживлює це порочне коло», – зазначає видання.Журналісти зазначають, що побоюючись негативної реакції громадськості, президент Володимир Зеленський чинив опір тиску Заходу щодо зниження призовного віку з 25 до 18 років, що додало б можливість залучити 800 000 потенційних призовників.Водночас у міру зменшення чисельності військ генерали розбирають інші підрозділи, щоб заповнити фронт. Механіків і операторів радарів відправляють на фронт як піхоту, де тривалість життя набагато коротша. Це, своєю чергою, робить дезертирів ще більш рішучими.«Я не соромлюся зізнатися, що боюся вступати до піхоти. Мої знайомі військові кажуть, що практично кожен новобранець із невеликої кількості призовників, яких зараз отримує армія, відправляється на поповнення піхоти, чиї ряди зазнають найбільших втрат», — каже 36-річний програміст Олександр, який переховується від мобілізації.У таких містах, як Львів, Київ і навіть Харків, які знаходяться набагато ближче до лінії фронту, життя на перший погляд може здаватися майже нормальним. Бізнес працює. Ресторани, нічні клуби та оперні театри переповнені. Можна майже не звертати уваги на війну. Але у руїнах прифронтових міст і на полі бою втекти неможливо. Однак попри невдачі багато солдатів продовжують боротися.«Я не планую зупинятися найближчим часом. Якщо я зараз кину, я не буду відчувати себе чоловіком – я не буду відчувати себе нормально. Я буду відчувати, що підвів свою команду і свою сім'ю», – каже Олег, який служить поблизу Покровська і нещодавно втратив близького друга в бою.Але навіть для найрішучіших ситуація змінилася, пише видання. Повний крах залишається малоймовірним, але небезпека полягає в тому, що настрої поразки стають самореалізовуючими.Україна «очевидно програє війну», головним чином через кризу з кадрами, вважає польський військовий аналітик Конрад Музька.«Коли ти програєш і відчуваєш нестачу людських ресурсів, то, очевидно, якщо ти український чоловік, твоя готовність вступити до лав армії набагато менша, ніж у 2022 році, коли Україна відтісняла росіян і здавалося, що вона перемагає», – зазначив він.Тому чимало чоловіків місяцями не виходять з дому через страх мобілізації.«Мабуть, тому що я боюся. Боюся померти або, що ще гірше, втратити розум і стати тягарем для своєї родини. Боюся залишити свою родину в бідності. Боюся, що моя дочка виросте сиротою. Боюся, що мене захоплять у полон і місяцями катуватимуть. Мені соромно за це. Люди шукають виправдання, щоб не йти в армію. Люди переконують себе, що винна уряд, або що винна Європа, або що винен хтось інший. Але для більшості це просто страх», — каже 35-річний Павло, який майже півтора року не виходив з дому.Видання зазначає, що чоловік вважає себе патріотом і ніколи не ставив під сумнів справедливість справи України. Проте він, як і мільйони таких, як він, не буде воювати за свою країну. І страх — це частина історії, але не все.Водночас, поки у війську бракує людей, російська армія прорвала українську оборону поблизу міста Добропілля на Донбасі, просунувшись углиб території навколо міста Покровськ. Цей шокуючий наступ гостро висвітлив проблеми України з людськими ресурсами.
