Президент РФ Владімір Путін вторгся в Україну частково для того, щоб раз і назавжди утвердити регіональне домінування Росії. Через майже рік після початку повномасштабної війни глава Кремля досягнув протилежного — і не лише в Києві. Про це пише Bloomberg.
Посадовці з колишніх радянських країн Центральної Азії та Кавказу кажуть, що війна спонукала їхні уряди шукати способи зменшити залежність від Москви, звернувшись до конкуруючих держав, включаючи Туреччину, ЄС та країни Близького Сходу. Усі вони говорили на умовах анонімності, щоб уникнути протистояння з Кремлем.
Нинішні і колишні російські чиновники, які також говорили на умовах анонімності, заявили Bloomberg, що Москва реагує на це нервово, навіть жорстко, оскільки Кремль стає все менш впевненим у своїй здатності підтримувати вплив на власному «задньому дворі».
Росія десятиліттями була «гравцем з правом вето, сторожем на півночі Євразії, де нічого не могло статися, якщо Кремлю це не подобалося», – сказала російський політолог Єкатєріна Шульман, яка зараз проживає в Берліні.
«Зараз ситуація, схоже, змінюється, оскільки Росія навряд чи стане сильнішою після війни проти України, і це робить диктування своєї волі сусідам, м'яко кажучи, проблематичним», – додала вона.
Хоча провал ключової мети війни Кремля найбільш очевидний в Україні та Молдові, які подали заявки на членство в ЄС і отримали статус кандидатів після початку агресії, вторгнення змусило навіть таких традиційних друзів Москви, як Казахстан і Вірменія, активно налагоджувати зв'язки з державами, які РФ довго прагнула тримати на відстані в регіоні. Це дозволило Туреччині, зокрема, заповнити порожнечу.
Оголошуючи про своє вторгнення 24 лютого, Путін назвав Казахстан зразком тих відносин, які він хотів би бачити у Росії з колишніми радянськими країнами. Він відправив війська, щоб допомогти президенту Касим-Жомарт Токаєву придушити заворушення.
Проте Токаєв відтоді відкрито не погоджується з виправданням війни, яке дає Путін, і дозволив сотням тисяч росіян втекти до найбільшого експортера нафти в Центральній Азії після того, як Росія оголосила мобілізацію у вересні минулого року.
«Росія стає все більш токсичною. Що робити, коли ваш сусід – п'яниця і дебошир, а ви не можете з'їхати?», – сказав колишній член правління найбільшого банку Казахстану «Казкоммерцбанк» Бейбіт Апсенбетов.
Росія, схоже, демонструє своє невдоволення Казахстаном, неодноразово перериваючи потоки через Каспійський трубопровідний консорціум (КТК) протяжністю 1500 км, посилаючись на технічні або регуляторні проблеми. Трубопровід, яким Казахстан відправляє близько 80% свого експорту нафти, перетинає територію Росії до порту Новоросійськ.
У листопаді минулого року Казахстан заявив, що збільшить експорт нафти через Каспійське море на 1,5 мільйона тонн за рахунок подачі нафти в трубопровід Баку-Джейхан, який пролягає з Азербайджану до середземноморського узбережжя Туреччини. Токаєв сказав, що потоки по цьому маршруту, який оминає Росію, можуть з часом зрости до 20 мільйонів тонн. У 2021 році Казахстан відправив понад 50 мільйонів тонн через КТК.
Маршрут доповнює так званий «середній коридор» для залізничних вантажів Китай-Європа, який проходить через Казахстан, Азербайджан, Грузію і Туреччину, і на який спостерігається різке зростання попиту; війна знизила транспортування на менш складному китайському залізничному сполученні з Європою, що проходить через Росію і Білорусь.
Минулого року Токаєв також заохочував оборонні зв'язки з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом і здійснив поїздки до Саудівської Аравії, Катару та Об'єднаних Арабських Еміратів з метою активізації торговельного та інвестиційного співробітництва.
Сусідній Узбекистан, сильно залежний від торгівлі з Росією, прагнув до відкритості ще до війни. У липні минулого року він підписав Угоду про посилене партнерство і співробітництво з ЄС. У грудні, після другої зустрічі в рамках нового Діалогу про стратегічне партнерство із США, у спільній заяві віталася «готовність країни встановити нові торговельні шляхи і диверсифікувати імпортні та експортні ринки».
Звичайно, Росія залишається потужною силою в регіоні. Оскільки міжнародні санкції у відповідь на війну заблокували західні торговельні шляхи РФ, колишні радянські сусіди Москви стали ще більш важливими для неї як торговельні канали. Експорт до Росії з інших членів очолюваного Москвою Євразійського економічного союзу – Білорусі, Казахстану, Вірменії та Киргизстану, різко зріс, оскільки товари перенаправляються з Європи. Турецький експорт до Росії також збільшився.
Казахстан і Узбекистан роблять все можливе, щоб «диверсифікувати» свої відносини, поки Москва заклопотана Україною, але «ви не можете змінити географію, існують глибокі зв'язки і довгі кордони», – сказала Аннет Бор з британського аналітичного центру Chatham House.
Проте війна і санкції висвітлили ризики надмірної залежності від Москви, і ніде це не стало більш очевидним, ніж у Вірменії — близькому союзнику Кремля на Кавказі і країні, де розташована його військова база.
У Вірменії зростає розчарування небажанням або нездатністю Росії втрутитися в довготривалий територіальний конфлікт із сусіднім Азербайджаном, який користується потужною оборонною підтримкою Туреччини. Офіційні особи країни висловлюють обурення з приводу семитижневої де-факто блокади Лачинського коридору, життєво важливого дорожнього сполучення з вірменами, що живуть у спірному анклаві Нагірного Карабаху, в той час як російські миротворчі війська в цьому регіоні спостерігають за цим процесом.
Тричі цього місяця проходили акції протесту біля російської військової бази в Гюмрі, з гаслами на кшталт «Російські окупаційні війська геть з Вірменії». Демонстрації проти традиційного союзника і захисника країни були нечисленними, але безпрецедентними. Цього місяця прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян оголосив, що його країна не прийматиме заплановані військові навчання ОДКБ, після того, як альянс не відреагував на прохання Вірменії про допомогу під час прикордонних зіткнень з Азербайджаном минулого року.
ЄС оголосив 23 січня, що відправляє моніторингову місію для патрулювання кордону у відповідь на прохання Вірменії, що глава зовнішньополітичної служби блоку Жозеп Боррель назвав «новим етапом» участі ЄС на Кавказі.
Міністерство закордонних справ Росії засудило місію, назвавши ЄС «придатком США і НАТО», попередивши, що участь ЄС в регіоні «може призвести лише до геополітичної конфронтації».
Азербайджан також зблизився з ЄС, підписавши угоду про подвоєння експорту газу до країн блоку до 2027 року, оскільки Брюссель прагне замінити російське викопне паливо у відповідь на війну РФ проти України. Минулого місяця ЄС заявив, що також допоможе профінансувати прокладення прямого енергетичного кабелю з Азербайджану і сусідньої Грузії до країн ЄС через Чорне море з потенціалом подальшого з'єднання України і Молдови.
Але поки що найбільше від вагань РФ виграла Туреччина. Оскільки Вірменія більше не має гарантій захисту з боку Росії, Пашинян і Ердоган у жовтні минулого року провели перші за 13 років переговори лідерів обох країн на тлі прагнення встановити дипломатичні зв'язки і відкрити кордони.
«Путін втратив свою монополію на Кавказі. Тепер Ердоган є головною дійовою особою у грі», – сказав аналітик Григорій Шведов, який очолює дослідницьку службу «Кавказький вузол».
